Наша мова калинова…

         Багата і щедра українська земля, та її пісенна нива, мабуть, одна з найродючіших.

Зустріч у літературно-мистецькій вітальні нашої школи на тему  «Червона калина в пісенній народній творчості рідного горожанського краю» була присвячена міжнародному дню рідної мови. Тут презентували свою пошукову діяльність та роботу над проєктом учасники фольклорної експедиції «Червона калина», які є членами експедиційного загону «Із батьківської криниці», що працює у рамках Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» (керівник учитель української мови і літератури Мацькевич Л.М.).

      Українська пісня – це те чудо-зерня, з якого проростає наше національне майбутнє. Великий Кобзар Тарас Шевченко писав, що народні пісні і порадять, і розрадять, і правдоньку скажуть.

  Кожен згадує свій чарівний світ дитинства: батьківську хату з ласкавим словом і маминою колисковою,  ніжний шепіт тихоплинної річки Княгині, свої прогулянки у Великий ліс, на гору Круглу. Але найбільше западають в душу звичаї і традиції рідного села з їхніми піснями та обрядами.

       Пісня завжди хвилювала мою душу, я в неї залюблена на все життя. Вона не забудеться, не зітреться карколомними віками ніколи в серці народу.

  Коли співаю українську пісню, то здається, що п’ю життєдайну воду із дзвінкої криниці, ніби душею і серцем припадаю і притуляюся до тієї цілющої духовної скарбниці, яку передали нам у спадок наші предки.

  Найкращі слова хочу сказати про нашу українську пісню, яка зазернена в кожному з нас ще в лоні рідної матері. А з колиски, з ніжної мелодії калинової сопілки, яку награвав батько.  народжується начало любові до рідної материнської землі, мови та пісні.

  Настояна на липових медах, густо напоєна сріблястими дощами й росами та пахощами рум’янку й м’яти, виплекана і вигріта сонцем променистим,  моя горожанська земля густо всіяна піснями. На цьому пісенному багатстві виховувалися цілі покоління наших односельчан.

    Пісня завжди жила в одвічній пошані між людьми, як хліб насущний…  А коли народ співає і сміється, то в нім завжди гаряче серце б’ється.

Українська народна пісня найпрекрасніша на весь світ. І у кожній з них живе любов, і що через пісню в ній цвіте калина, а на ній щебече соловейко.

      Калина – це малесенька краплина серця України, вона уособлює саму Україну, є її народним символом.

Як символ України вона «проросла» в гімнові січових стрільців. І незборима та нація, яка разом із стягами високо тримає пісню. «Ой у лузі червона калина»  вприскує силу і завзяття, кличе до бою. З нею на устах умирали наші земляки в борні за щасливу долю рідного краю.

Під калиною розлучалася дівчина зі своїв коханим, виряджаючи його на війну.

    Калина – уособлення дому, всього рідного роду.

Вона  символізує тугу за рідною землею і радість життя. Не можна зневажати калину, бо в ній душа того, хто посадив її.

Ліричні пісні про калину кличуть закоханих до заручин, ведуть на весільне подвір’я. Калина була і є важливим атрибутом у весільних обрядах. Коли випікають весільний коровай, то його неодмінно прикрашають калиновими ягодами заради вірності й кохання молодих.

Коли дівчина, яка виходила заміж, була сиротою, то під час вінкоплетення дівчата завжди співали пісню, додаючи жалю молодій:

Червона калина білим цвітом цвіла,

Бодай ся сирота на світ не родила…

   У піснях про калину – жіноча чистота, дівоча врода і вірність у коханні.

Калина цвіте скрізь на нашій землі: над водою, біля млина, у лузі. Тут, «під калиною», було місце зустрічей та розлуки закоханих.

Звичаями та обрядами завжди супроводжувались проводи в армію. У рекрутських піснях також цвіте калина.

Зустріч перетворилася у справжнє свято рідної української мови і пісні.  Із вступним словом про українську мову калинову виступила вчителька української мови і літератури Доскоч Д.І.

Тут прозвучали  народні пісні про калину, які співають у нас в Горожанці:

«Ой у лузі червона калина похилилася»,  « Ой на калині, там на калині»,

 « При долині кущ калини», «Червона калина білим цвітомцвіла», «Червона калина так рясно цвіте», «Ой  у лузі калина стояла», «Паде дощик, паде, покалині тече…», «Як я їхав коло млина»,  «Не сама я, не сама калину ламала», «Коло млина кременина зацвіла калина», «А калина не верба», «Ой дівчино ти чорнобривая»,  «Ой вийду я на ту гору», «А як калина не цвіте, то не ламай калину».

Їх записали члени фольклорної експедиції «Червона калина» від берегинь народної творчості нашого села: Кусень Г.П., Насімук І.О., Білінської Г.О., Штогрин А.С., Доскоча П.П.

Пісні виконували учасники вокального ансамблю  учителів «Освітянка» та учні школи. У підготовці та проведенні свята брали участь учні Підкамінецька Аліна, Трач Аліна, Куріш Іра, Белей Софія, Сарабин Люба, Трач Лілія, Цаль Галина.

Музичний супровід свята здійснювала учитель музичного мистецтва Бучко М.І.

     Ось така вона, калина – символічна й прекрасна, дорога і мила серцю, оспівана в народних піснях, шанована звичаями і традиціями у нашому селі й у всій Україні. Як народний символ вона супроводжує людину протягом усього життя від народження до тризни.

       Нехай калина проросте у ваших серцях, зацвіте у душах і буяє на добро та славу нам і нашій Україні.

      Вивчайте, співайте пісні про калину і навчайте своїх дітей та онуків. Допоки ще не пізно, рятуйте українську народну пісню і бережіть червону калину та рідну мову. Бо українська народна пісня – це калиновий вогонь душі. Нехай він палає у ваших серцях вічно.