Голодомор – геноцид нації

Останній окраєць хліба…
Заметені всі щілини.
Той день, як тобі подібні
Вбивали в тобі людину.

Вбивали ще немовляток,
В утробі дітей вбивали.
Смертей тих вже надбагато…
І крику німого немало…

Серця від туги п’яніли,
Впивались черствим шматочком,
А там по кутках синіли
Голодні сини та дочки.

Змертвіло холодні очі
Дивились в порожні долі.
Поламані серед ночі
Останнім колоссям в полі.

Забрали…Твоє забрали!
Бо нащо тобі здалося?
Так нібито ти накрала
Те виплекане колосся!

Вбивали тебе, Україно!
Голодна, без права жити,
В сльозах, в боротьбі, в руїнах,
Залатана, перешита.

Вогнем гартували душу,
А голодом – вперте тіло.
Та волю ніхто не зрушив.
Ти все перейшла, пережила.

Останній окраєць хліба
Крізь ночі світив зорею
В той час, як тобі подібні
Знущалися над тобою…

Так мало отих лишилось,
Хто пам’ять тривожить болем,
У вічі кому дивилась
Голодна туга на полі.

І мало вже хто згадає
Історій сумних причину.
Лиш небо усе пам’ятає,
Як в тобі воскресла людина.

Відроджена знов, щоб жити
На схилку нового віку.
Не вбито тебе, не вбито.
Ти була, ти є. Повіки.

Бог чув молитви знемоги,
Бог бачив всесильну віру.
На зболену ту дорогу
Бог дав тобі міць і силу.

Не стерто печаль зі сторінок
Голодного жаху твого…
Ти встанеш з колін, Україно,
Як схилишся перед Богом!